Чорнії очі, карії брови 💛💙 Вечір надворі, ніч наступає 💛💙 Сонце низеньк...

Jazz improvisation on three Ukrainian songs. The original Ukrainian lyrics are given at the end. 💛💙 "Чорнії очі, карії брови, темні, як нічка, ясні, як день...", українська народна пісня, народна обробка вірша: Костянтин #Думитрашко (1854), відомий виконавець: Анатолій #Соловьяненко, відома обробка: Ф. #Надененко. 💛💙 "Сонце низенько, вечір близенько - спішу до тебе, моє серденько...", українська народна пісня, слова (обробка): Іван #Котляревський, мелодію композитор Микола #Лисенко використав у Пісні Петра в опері #НаталкаПолтавка. 💛💙 "Вечір надворі, ніч наступає, вийди, дівчино, серце бажає...", українська народна пісня, відомий виконавець Борис #Гмиря, відома обробка: К. #Скороход. 💛💙 Improvised #PianoSolo by #ZoriyFine, 28.06.2022, #Warszawa. Let me remind you, it is better to listen in headphones or on a good audio system due to the high quality recording (192 kHz, 24 bits) of the Fazioli piano emulation. Нагадую, слухати краще у навушниках або на гарній аудіосистемі через високу якість запису (192 кГц, 24 біта) емуляції рояля Фаціолі.

Син на війні - випробування для батька

21 жовтня 2013 року я востаннє бачив цього хлопчика з солом'яним волоссям. Сьогодні його день народження, 26 років. Майже дев'ять років не бачитись - це достатньо, щоб стати один одному чужими людьми. Настільки, що немає ані спільних цінностей, ані, взагалі, спільної мови та бажання її відновити. Попри те, свій сьогоднішній день він зустрічає десь на східних лініях фронта. Син на війні - це випробування для кожного батька, теперішнього чи майбутнього, у сенсах людського життя, сенсах дарування цього життя майбутнім дітям.

Докторская диссертация Аллы Марченко на любимую тему

Сегодня был приглашён в Польскую Академию Наук на защиту докторской диссертации Аллы Марченко на тему "Comparative Analysis of the Hasidic Pilgrimage Effects upon the Local Frames of Memory in Poland and Ukraine" (защита была на английском языке).

Тема интересная, близкая мне и как потомку брацлавского коэна, и как человеку, изучающему историю хасидизма, знакомому с трудами многих авторитетов, и как еврею, живущему на границе польской и украинской культур.

Во время обсуждения предоставляли слово гостям, но я так и не решился вставить свои пять копеек на эту любимую тему в присутствии уважаемых профессоров.

Правда, среди классически одетой польской интеллигенции (в костюмах, неброских платьях, с макбуками перед собой), прямо напротив меня сидел молодой профессор в длинной футболке с огромным принтом японского самурая, из своего безразмерного непромокаемого вещь-мешка он достал только небольшой блокнот для ремарок. В общем, я не ошибся, его фамилия была, кажется, Липшиц. И глаза его горели к теме диссертации живым неподдельным интересом. И он тоже воздержался от комментариев. Я взял пример с него.)

От всей души

поздравляю

доктора Марченко с заслуженным итогом многолетнего труда!

#zoriyfine, 21.06.2022, #warszawa.

P.S. Забыл добавить, что в своей работе Алла разбирала модели поведения хасидов на примере двух украинских (Умань и Белз) и двух польских (Лежайск и Бобово) городков. Именно одна из её недавних лекций меня вдохновила на импровизацию на известную песню "Моё местечко Белз". Кто не помнит, вот ссылка.

Не рвіть собі душу!

 Виніс свій коментар з приводу використання тої чи іншої мови (щоб не загубилося у чужій стрічці):

— Олю, не рвіть собі душу! Тема болісна для багатьох і наражає на непорозуміння. Особисто мені дуже прикро, що я знаю тільки шість мов, іноді мені не вистачає. І ще, у мене до мов немає хисту, воно не дається мені з лету. Тобто над всіма мовами я корпів, вчив, здавав заліки. Людина, яка з будь-яких причин обмежує своє володіння мовами - це її особисте переконання, і не має ніяких проблем перейти на ту мову, яку вона розуміє. Розуміє тільки одну або дві - теж добре. Взагалі не розуміє - поясню їй мовою жестів.Щодо агресивно налаштованих, я маю аргумент, на який ніхто не може мені заперечити, але, власне, мені від того не легше. Про що йдеться? Мої бабці-дідусі жили завжди на українській землі, принаймні, я відслідкував родовід з кінця XVIII століття. Вони розмовляли мовою їдиш. Яка зникла під час Другої світової. Бо зникли носії. У бабиних ярах по всій країні. У нашій з вами Вінниці, у П'ятничанському лісі, пропорційно кількості, єврейського населення знищено навіть більше, ніж у відомому Бабиному Яру.

Тому. Мою мову мені вже не поверне ніхто. Але я її вивчив. Трохи. Щоб, як казала одна знайома, мав можливість "виразно мовчати"). І мені іноді соромно, що не глибоко вивчив. Але у мене немає оточення для спілкування. Оточення формує потреби. Якщо всі водночас забули російську, я залюбки буду розмовляти українською. Причому, хоч і не вивчав її у старших класах, володію мовою значно краще багатьох співвітчизників, навіть вірші українською пишу, коли є натхнення. Тому пропоную перестати "рвати душу" і закрити для себе сперечання з цілим світом на цю тему.

Сегодня День Отца

Значит, правдивое предыдущее сообщение о празднике #ДеньОтца зашло не всем? Ладно, тогда традиционно...

Отец - это когда в космос, если пошлют, полетит первым, звезду с неба достанет, почву под ногами утрамбует, в люди выведет, ночей не доспит, еды не доест, объяснит, как устроен этот мир, и сам лично воспарит над ним, утаив, при этом, своё тихое желание никогда больше не возвращаться...

#zoriyfine, 19.06.2022.

Сьогодні День Батька

Сьогодні #ДеньБатька? Хіба тільки сьогодні? А інші 364 дні батько що - не привід для свята? Не головний натхненник родини? Не непохитний атлант, який тримає пташенят над палаючою прірвою вовчого світу? А коли у батька за життя ще два сина і дві доньки, чи розраховує він на друге життя, спокійне, де йому відвели б для святкування не лише один день?

#zoriyfine, 19.06.2022.

Вылетел в трубу!

Ну что ж... только что прислали фильм, как неподъёмная масса в 101 кг меня первый (и последний) раз жизни поднялась в воздух с инструктором в аэродинамической трубе.

Напомню предысторию. В январе одна моя подружка выставила свои фотки подобного полёта, а я в комментариях что-то восторженное ей написал. Это прочитала (само собой) моя жена, Оксана, и на День Валентина, 14 февраля, неожиданно подарила мне сертификат. Мотивы её были понятны и прогнозируемы.

Потом началась война, и о развлекаловках не могло быть и речи.

Но деньги-то плачены (и немалые), а время использования сертификата - не резиновое. Пришлось лететь пару дней назад...

Дальше вы всё увидите сами - всего 1.48 мин...

#zoriyfine, 15.06.2022, #warszawa.

P.S. Как бы... спасибо, дорогуша, за сомнительный подарочек...

P.P.S. Обратите внимание на жену в розовом сарафане по ту сторону пуленепробиваемого стекла - явно горит желанием заснять фиаско. Но фигушки!

MOON RIVER 🎹 Jazz Piano Improvisation & Tutorial by #ZoriyFine

#MoonRiver - is a song composed by #HenryMancini with lyrics by #JohnnyMercer. It was originally performed by #AudreyHepburn in the 1961 movie Breakfast at Tiffany's, winning an #AcademyAward for #BestOriginalSong. The song also won the 1962 #GrammyAwards for Record of the Year and Song of the Year.

#ЛуннаяРека (1961) — песня #ГенриМанчини, слова #ДжонниМерсер. Она была исполнена #ОдриХепберн в фильме «Завтрак у Тиффани» и была удостоена премии «#Оскар» за лучшую песню к фильму и премии «Грэмми» за лучшую песню года (1962).

З днем журналіста!

А мене, практично, ніхто сьогодні так і не привітав. (Ні, було одне приватне поздоровлення від незнайомої людини і одне публічне від знайомої.) Хоча моя практика у журналістиці більше двадцяти років, навіть на кафедрі журналістики викладав.

Тобто на практиці відпрацьовано мій головний принцип у цій сфері: журналіст, хоч і є особистістю, але мусить бути, як буддійський монах - непомітно увійти у простір, зробити свою справу і також непомітно вийти. Не порушуючи самої тканини цього простору. Найперше, це стосується фотожурналістики, де потрібно бути в епіцентрі подій, але так, щоб на тебе ніхто не звертав уваги.

В більш широкому сенсі, цей принцип, який я перейняв ще студентом у старших колег, увійшов у моє життя в цілому. Згоден, яскравій особистості надважко залишитись непоміченним - якщо, навіть, її власна думка й не йде всупереч загальній - ракурс, яким вона оперує, висловлюючись, може суттєво збентежити суспільство.

Тому мене ніяк не дивує, що залишився поза уваги - навіть задоволений тим, як швидко зміг вимкнути інформаційний простір довкола себе.

Але маю чудових колег, які завжди на очах і завжди на висоті - саме їх хочу привітати з цим професійним святом!

З кожним днем залишатися у професії все важче, тримати планку все страшніше, тому бажаю найголовнішого: будьмо!

#zoriyfine, 07.06.2022, #warszawa.

С днём рождения, любимая!

Какую женщину муж будет носить на руках? Ту, которая позволит ему всегда быть собой.

Другой вопрос, что мужчины, по слабости, открывают бездну примитивных смыслов, которые унижают, в итоге, и женщину и его самого.

Оставаться на высоте - всегда подвиг и требует постоянных усилий.

Особенно, когда рядом с тобой сильная волевая женщина.

Которая идёт по жизни с радостью, отдавая себя без остатка, но делает это с умом и элегантно.

С днём рождения, любимая Оксана!

#zoriyfine, 05.06.2022, #warszawa.

 

Всё, что в жизни есть у меня... 🎹

"Мир не прост, совсем не прост..." (1976). Музыка: Вячеслав #Добрынин, слова: Леонид #Дербенев, исполнитель: ВИА #Самоцветы. 🔴 Improvised piano by #ZoriyFine, 05.06.2022, #Warszawa. (Let me remind you, it is better to listen in headphones or on a good audio system due to the high quality recording (192 kHz, 24 bits) #KorgSV2 #PreSonus). 🔴 Із щоденника: "Майже дві години ночі, дочекався, доки кохана засне, і одразу сів за інструмент, щоб уранці, коли вона візьме у руки телефон, моє музичне вітання з її днем народження стало яскравою несподіванкою. Колись, на день нашого весілля у ресторані на нас (заплановано) чекав рояль. І меседж, який я втілив тоді піснею Джо Дасена «Et si tu n'existais pas» («Якщо б не було тебе…») якнайкраще висловив мої думки й почуття. (Цей ролік є на моєму Ютубі). Сьогодні, майже дев'ять років потому, меседж мого музичного дарунка не змінився – підписуюсь під кожним словом цієї чудової пісні з репертуару гурту «Самоцвіти»: Всё, что в жизни есть у меня Всё в чём радость каждого дня Всё, что я зову своей судьбой Связано, связано только с тобой..."

Эти глаза напротив - калейдоскоп огней...

2013. "Портрет Оксаны". В тот день - ещё просто Оксаны, каких немало приходило в #PhotoFineStudio на фотосъёмку. Тем более, тогда была дисконтная программа - в студии особенно много народу...

...Первые числа июня 2013-го. Я как раз прилетел со съёмок из СПб (последний раз, когда я вообще был в России) и обнаружил, что жена сбежала из дома. Как позже выяснилось, с любовником. Бросив троих детей на меня. Один из детей - младший школьник. После двадцати трёх лет вместе (женился в девятнадцать), я был настолько ошеломлён, что без каких-либо попыток объяснений подал на развод и даже отозвал по суду свою фамилию.

В эти самые тяжёлые минуты появились эти глаза. Помните, как в песне - "эти глаза напротив - калейдоскоп огней"?

Уже прошло девять лет. Умение любить с человеком остаётся навсегда, какую бы часть жизни он не прожил - она всегда лучшая.

И эти глаза тому подтверждение все эти годы...

#zoriyfine, 03.06.2022, #warszawa.

 

День защиты детей

Вчера в наших странах был День ребёнка. В Польше он так и называется - Dzień Dziecka. В Украине - День защиты детей. Как вы заметили, я ничего не писал.

Во-первых, потому что в ленте и без того была масса всякой пустой болтовни.

У меня остался только один маленький ребёнок на руках - Аня. Остальные, к счастью, уже выросли. Почему к счастью? Потому что их детство припало на невоенное время. Пусть не особо обеспеченное, но мирное.

Это предельно важно. Родители могли соотносить свои планы и возможности с потребностями своих детей. Кроме самого необходимого, могли баловать их чуточку больше. Могли расслабиться, проводя с ними свободное время. Дурачиться.

Мой четвёртый ребёнок теперь этого лишён. Из-за войны отец угрюмый, слова доброго не дождёшься, погружён в свои мысли. Душевные силы взрослых как в песок уходят на переживания о состоянии своей страны и фатальных последствиях разрушений: городов, личностей, судеб, умов.

Фатальных - это значит, что на мой век, близкий к закату, пожалуй, можно и не дождаться увидеть отстроенную и цветущую страну. В том числе, восстановленную морально.

Жаль, что родители не научили меня жить по принципу "моя хата с краю". Я не могу не проникнуться переживаниями близких мне людей, не могу оставить без объяснения маленькой Ане в спокойной Польше, что такое война.

А что такое война? Не знаю. Мне не хватает слов, чтобы ребёнка одновременно и оградить, и не напугать, но при этом - не соврать, сказать правду.

Поэтому, неважно, с какой стороны границы мой ребёнок. Его детство припало на войну. В целом. Старые лозунги с пожеланиями на первое июня мирного неба теперь не стоят и ломанного гроша.

Потому что, как родитель, не могу больше пообещать своему ребёнку мирного неба. Я бессилен. Каким будет этот мир, когда окончится война, тоже не знаю. Будет ли в нём место? Уже сегодня требуется ненависть, культивируются проклятия, сплошь и рядом цинизм, отсутствие сострадания.

Что сегодняшний отец может подарить своему ребёнку в этот день? Клятву? Обещание? Надежду? Ребёнка не так легко обмануть - он чувствует, когда ты неуверен в своих словах. И потом вырастет таким же неуверенным в себе.

Война выбила почву из-под ног не только у украинских детей и их родителей. Она аукнется и в далёкой Африке и в странах олрайтных.

День защиты детей - это о защите детей от нас... взрослых.

#zoriyfine #annafine, 02.06.22, #warszawa.