А мене, практично, ніхто сьогодні так і не привітав. (Ні, було одне приватне поздоровлення від незнайомої людини і одне публічне від знайомої.) Хоча моя практика у журналістиці більше двадцяти років, навіть на кафедрі журналістики викладав.
Тобто на практиці відпрацьовано мій головний принцип у цій сфері: журналіст, хоч і є особистістю, але мусить бути, як буддійський монах - непомітно увійти у простір, зробити свою справу і також непомітно вийти. Не порушуючи самої тканини цього простору. Найперше, це стосується фотожурналістики, де потрібно бути в епіцентрі подій, але так, щоб на тебе ніхто не звертав уваги.
В більш широкому сенсі, цей принцип, який я перейняв ще студентом у старших колег, увійшов у моє життя в цілому. Згоден, яскравій особистості надважко залишитись непоміченним - якщо, навіть, її власна думка й не йде всупереч загальній - ракурс, яким вона оперує, висловлюючись, може суттєво збентежити суспільство.
Тому мене ніяк не дивує, що залишився поза уваги - навіть задоволений тим, як швидко зміг вимкнути інформаційний простір довкола себе.
Але маю чудових колег, які завжди на очах і завжди на висоті - саме їх хочу привітати з цим професійним святом!
З кожним днем залишатися у професії все важче, тримати планку все страшніше, тому бажаю найголовнішого: будьмо!
