Після мого посту від 12 січня багато хто з моїх друзів висловив думку, що їм було дивно читати від мене повідомлення саме українською мовою. З приводу цього, я згадав, як колись, під час прогулянки по нічному Гонконгу наша компанія випадково потрапила на вулицю червоних ліхтарів - "долину щастя", як її називали місцеві. Задоволення ця прогулянка не принесла - тільки неприємні враження від побаченого: того, як брудні мулатки за рукави затягували з вулиці в нічні бари п'яних англійців. Цьому присвячено кілька строк у моїй новій книзі.
Але я про інше. Коли ми позападали в перше ліпше таксі, ми почали дружньо обговорювати побачене. Літній таксист-китаєць непомітно посміхався тільки краєчками очей. Як і багато людей його віку, напевно, він знав російську мову: якщо він з континентального Китаю - він вчив її у школі. Ми переглянулися між собою і перейшли на українську...
Але я про інше. Коли ми позападали в перше ліпше таксі, ми почали дружньо обговорювати побачене. Літній таксист-китаєць непомітно посміхався тільки краєчками очей. Як і багато людей його віку, напевно, він знав російську мову: якщо він з континентального Китаю - він вчив її у школі. Ми переглянулися між собою і перейшли на українську...
