Сьогодні День народження великої незрівнянної поетеси Ліни Василівни Костенко. Я пишаюсь тим, що можу читати, розуміти, перетворювати на власні почуття її мову. Це - не суржик ідолів, перед якими з часом цілують землю мої етнічні співвітчизники десь зза океану, подорожуючи Дніпром на південь. Це не мова папірців, якими розмахують ура-ура-шовіністи всіх кольорів на моїх роздертій землі. Це - мова душі, в тому числі, і моєї душі, яка вихована на висоті тонкощів, де мова оминає реальність, навіть краще, ніж музика, робить тебе Людиною поза твоєю власною волею. Нажаль, немає такого рівня сучасної поезії ані вдома, ані за межами. Тому сироти ми. І сиротами залишимося, коли вірші її відлунають...
Комментариев нет:
Отправить комментарий