Щодо лікарів МСЕК та їхні мільйони.
Пишу українською, щоб звузити аудиторію читачів і не додавати негативу в і
без того спаплюженій репутації країни.
Моя бабуся, Поліна Юхимівна, як ви знаєте, багато років була заввідділенням
військового шпиталю на Червоноармійській вулиці у Вінниці. Від її розчерку пера
залежало, придатний буде чоловік до служби в армії, чи ні.
Пам’ятаю, були у мене її фото тих часів у білому халаті, поважної такої.
Коли я, малий, доволі часто приходив у шпиталь, військові з погонами віталися
зі мною за руку. І всі казали: о, це онук П.Ю. іде! Відчував себе кимось
особливим. Нажаль, не знайшов у себе тих фото (можливо, треба звернутися у
архів шпиталю), тому, яке вже є: на святкуванні 50-річчя мами.
Вона народилася у 1919 році, була з бідної родини (мама – капелюшниця, з
татом у розлученні), дитинство провела на дві родини, сама перед війною
поступила до Вінницького медичного інституту, а закінчувала в евакуації в
Середній Азії вже Ленінградський медінститут, як сама жартувала – ніколи не
була у Ленінграді, а диплом має.
![]() |




