Роздуми про лікарів

Щодо лікарів МСЕК та їхні мільйони.

Пишу українською, щоб звузити аудиторію читачів і не додавати негативу в і без того спаплюженій репутації країни.

Моя бабуся, Поліна Юхимівна, як ви знаєте, багато років була заввідділенням військового шпиталю на Червоноармійській вулиці у Вінниці. Від її розчерку пера залежало, придатний буде чоловік до служби в армії, чи ні.

Пам’ятаю, були у мене її фото тих часів у білому халаті, поважної такої. Коли я, малий, доволі часто приходив у шпиталь, військові з погонами віталися зі мною за руку. І всі казали: о, це онук П.Ю. іде! Відчував себе кимось особливим. Нажаль, не знайшов у себе тих фото (можливо, треба звернутися у архів шпиталю), тому, яке вже є: на святкуванні 50-річчя мами.

Вона народилася у 1919 році, була з бідної родини (мама – капелюшниця, з татом у розлученні), дитинство провела на дві родини, сама перед війною поступила до Вінницького медичного інституту, а закінчувала в евакуації в Середній Азії вже Ленінградський медінститут, як сама жартувала – ніколи не була у Ленінграді, а диплом має.

Так от, я знаю з дитинства, що, коли їй, навіть в якості презенту, приносили коробочку цукерок, вона виганяла відвідувачів з кабінету. Безапеляційно. Про щось більш суттєве її реакцію важко було б уявити: вона червоніла від одної думки – всім треба було ховатися.

Звідки я це знаю? Я, малим, чув, як, іноді, її дочки, у т.ч., і мама, докоряли, що при її безмежних можливостях, вона настільки вперта, що має лише дві святкові блузки і одну спідницю, і якщо люди хочуть віддячити її за лікування, то вона ображає тих людей тим, що не приймає від них навіть копійчані подарунки. Повторюю: мова лише про подарунки від вдячних пацієнтів, які вона не брала! Про щось незаконне взагалі ніколи мова не йшла, і я такого не чув.

Ви скажете: це – совок, це – страх перед системою? Не впевнений.

Це – інше виховання людини, лікаря. Інші цінності. Висока фахова культура. Погоджуюсь, як моя бабуся, у ті часи теж були, певно, далеко не всі. Але я про тих не знаю – кажу тільки про свою родину.

Уявив собі, щоб вона дожила до сьогодні, включила телевізор і дізналася про мільйони доларів, які системно знаходять сьогодні у лікарів та керівників МСЕК. Її б, певно, хватив інфаркт.

До чого я це все пишу? — Сумую за своїми померлими батьками, дідусями і бабусями, які були виховані і виховували мене, як людину. І прикро, бо я, розгублений, не знаю, що від залишків моралі зостанеться нашім дітям – а у мене один з синів від початку у ВСУ, має поранення. І у нього теж будуть діти, сподіваюсь.

Хіба вам смішно дивитися на того чоловіка, що розлігся на дивані перед купою бабла підчас обшуку, - аж так, що створили на нього меми та пародії? Гірко це, а не смішно.

Можу передбачити ваші коментарі, в тому числі, знайдуться ті, хто знову у мене на сторінці буде махати гаслами, що неприпустимо, - тому, попереджаю відразу: модеруватиму, а якщо не допоможе, зовсім закрию коментарі. Срачу не буде.

 

#zoriyfine, 19.10.2024.