Вот и все... Сегодня у нас в педунивере был зачет по фотожурналистике. Не все у меня получили высокие оценки А или В, были и Е, но в памяти у них еще долго буду фокусные расстояния, пограничные выдержки и смысловые направления в кадре вдоль линий конфликта...:)
Абсолютно уверен, что в жизни журналисту это понадобится ничуть не меньше, чем устройство огнетушителя - в отличие от моего предмета, огнетушитель был вынесен в экзамен.
Расстались друзьями, не прощались: обещали пригласить меня на защиту диплома. Пока!)
Вечір на Миколая. Ця світлина зроблена дві години тому. Сьогоднішній день, який я провів на полонинах навколо Яблунецького перевалу був одним із найусамітненіших у моєму житті. В самому найкращому сенсі. Це був день, сповнений внутрішньої рівноваги - величезні простори навколо мого шляху тільки додавали впевненості та спокою. Інколи хіба це не найнеобхідніше? Навіть дещо надиктував для щоденника. Радий, що відмовився від ідеї опанувати лижі, Оксана сьогодні чудово провела день на крутих трасах Буковеля разом з колегами та друзями. Хоч і мріяла вона покататися з чоловіком, але кожному своє. Кілька разів на рік я намагаюся приїзджати у гори. Місяць тому, у листопаді, ми з Оксаною мали прогулянки румунськіми схилами Карпат. Але одна річ, коли ти винен робити сходження заради опануванням горищем світу, зовсім інша - якщо світ вже заздалегідь глибоко внизу...
Готую зараз собі каву на перевалі в Яблуниці. Вітер, вогника спиртовки на світлині не видно. Слухаю Квітку Цісик. Не можу заспокоїтися. Хіба вона єдина перлина української культури, яка при житті так і не змогла донести до оточуючих прагнення свого внутрішнього світу? На столі попередники залишили якійсь непоганий VSOP. Придивився - начебто не отрута. Додав кілька краплин до кави. Дякувати Миколаю за дарунок! Чи не усі ми в деякому сенсі маємо бути жебраками? А як інакше у цьому світі сподіватися на диво? Зі святом, друзі! Вітання з Карпат!
