Готую зараз собі каву на перевалі в Яблуниці. Вітер, вогника спиртовки на світлині не видно. Слухаю Квітку Цісик. Не можу заспокоїтися. Хіба вона єдина перлина української культури, яка при житті так і не змогла донести до оточуючих прагнення свого внутрішнього світу? На столі попередники залишили якійсь непоганий VSOP. Придивився - начебто не отрута. Додав кілька краплин до кави. Дякувати Миколаю за дарунок! Чи не усі ми в деякому сенсі маємо бути жебраками? А як інакше у цьому світі сподіватися на диво? Зі святом, друзі! Вітання з Карпат!
Комментариев нет:
Отправить комментарий