Ну ось, тепер мої справжні п'ятдесят...

 Ну ось, тепер мої справжні п'ятдесят...

Другого тішрея о шістнадцятій нуль-нуль, доки ще не скінчилося світле свято Рош ґа-Шана я і народився. У записці з роддому (у першому коментарі) своїй найкращій подрузі мама писала, що очманіла, було дуже страшно, багато болю, а хлопчика, маленького і смуглявого, бачила тільки мигцем. Їй було двадцять п'ять.

Так і промайнули мої півстоліття, мало що я від них очікував, з іграшками-примарами, якими тішилося людство, не загравав, радів із подивом кожному прожитому дню.

Зараз, коли божевільний світ хизується, що не боїться бути знищеним, я не відчуваю страх за себе - тільки тупе безсилля за дітей. Напевно, з таким відчуттям мої старші покоління гинули в вогнях ґолокостів.

У цей день я маю благословити світ. І роблю це через силу, без будь-якої надії на дієвість моїх слів: бажаю всім нам якомога швидше перемогти внутрішнє бл*дство, кожному особисто - це єдиний шлях до того, щоб хоч трошки ще пожити на цій планеті!

#ZoriyFine, 2 Тішрей 5783, #Warszawa.