Цей дощ надовго

 ...Мій новий вірш навіяно вчорашньою трагедією в Умані...

* * *

Цей дощ надовго, подивись на небо.

Її холодні пальці ледь тремтять.

А очі... Десь у полі простонеба

Ті очі згасли й прірвою горять.

Природа навстіж. Мрії, наче зорі,

Загублені і залиті дощем.

Як пісня ненароджена в неволі,

Як тіло неприховане плащем.

Хіба вони існують очі-пісні?

Хіба є край, де зможуть відспівать?

Ті руки, наостаннє, як у ві сні

До неба тягнуться - та неба не достать.

Бо дощ надовго. Роки, мов стоп-кадри,

Ту відстань лічать, інше все - ніщо.

Стежками плутаними обернулись мандри.

Якщо не впоратись, згубитися - то що?

І ллє суцільно, щільно - як каміння,

Стіною за стіною - понад край.

Ну а вона лежить, недбало так, повільно,

Мов й не зникав життєвий водограй.

#zoriyfine, 29.04.2023.