МІЙ ПЕРШИЙ ВІРШ НАПИСАНИЙ В ОКОПІ 💛💙 Ліна Костенко

#ЛінаКостенко "Мій перший вірш написаний в окопі..." #ZoriyFine, 06.04.2022, #ХвилинкаПоезії, #Warszawa.

ЛЮДИ — ПРЕКРАСНІ. ЗЕМЛЯ — МОВ КАЗКА 💛💙 Василь Симоненко

#ВасильСимоненко "Люди — прекрасні. Земля — мов казка" 16.01.1963. #ZoriyFine, 06.04.2022, #ХвилинкаПоезії, #Warszawa. 💛💙

Ти знаєш, що ти — людина? 💛💙 Василь Симоненко

#ВасильСимоненко "Ти знаєш, що ти — людина?" 16.11.1962. #ZoriyFine, 05.04.2022, #ХвилинкаПоезії, #Warszawa.

Світ який — мереживо казкове! 💛💙 Василь Симоненко

#ВасильСимоненко "Світ який — мереживо казкове!" 10.11.1962. #ZoriyFine, 04.04.2022, #ХвилинкаПоезії, #Warszawa.

Писать стихи после Освенцима — варварство.

«Писать стихи после Освенцима — варварство, и это подтачивает и само осознание того, почему сегодня невозможно писать стихи». Теодор Адорно, немецкий философ.

Когда во вчерашнем коротком месседже, я лаконично описал, почему сегодняшняя война убила и меня, находящегося, казалось бы, за тысячу километров, некоторые из вас, не понимая, о чём это, отделались лозунгами в комментариях, например, дословно: "кто сохранил в себе человечность, достоинство и веру - тот восстановится".

Но я говорил о другом. Есть люди, само дыхание которых, их труд, подвиг, нарративы, - весь внутренний человек - само его существование, его миры, его чаяния, его возможности, - всё становится бессмысленным в одно мгновение.

И он умирает.

Жадана мрія...

Моя кохана #Україна п'ятнадцять років тому. Ще не було дронів - для такої з'йомки для мене спеціально орендували гвинтокрил. А сьогодні фейсбук нагадав про це у десятиріччя від дня публікації...

Цієї ночі ані на хвилину не міг заплющити очі від того, що я побачив на страшних фотографій із Бучі. Мозок відмовляється прийняти це за реальність.

На цьому тлі мирні світлини полів, лісів, затишних українських будиночків стають особливо жаданою мрією.

#zoriyfine, 03.04.2022.

Внутрішні світи - крихкі...

Видався перший вільний шабат з кінця лютого. Мріялось, що сніжна покрова на друге квітня - диво у наших краях - раптом зможе, хоч на мить, затьмарити білизною очі від жахів, в яких живе моя країна останніх тридцять сім днів. І ти їх відчуваєш. І ти їх бачиш, навіть, і не зазираючи у стрічку новин. Війна руйнує тебе зсередини. Країну відновлять, тебе - вже ні. Внутрішні світи - крихкі. Їх неможливо асигнувати зовнішньою підтримкою. Сотні розплющених очей без надії. Сотні заплющених навіки. І твої власні очі - серед тих і тих.

...Дитина у лісі просить поговорити з нею про будь-що. Але я можу тільки йти поруч. Мовчки.

#zoriyfine #annafine, 02.04.22, #warszawa.