Всі ж бачили новий український фільм про Олексу Довбуша?
В кількох епізодах він
зустрічається зі світочем єврейського містицизму, засновником хасидизму
Ісроелем Баал Шем Товом ("Власником Доброго Імені"), коли той жив на
Закарпатті та в Карпатах (і я купався у його микві за містечком).
Насправді, наша єврейська традиція усних переказів (мідраш) передає їх більш широкий та відкритий діалог, йдеться також і про те, що опришки завжди охороняли і захищали БЕШТа, бо він, насправді, був не від світу цього, цадік - і думки його були далеко, чим і вражав оточуючих.
Кілька слів про хасидизм, який він заснував, і який захопив, наче полум'я, Україну, Польщу, та інші, віддалені країни. На відміну від ортодоксальних вчених рабинів (з Вільно, та й півночі загалом) хасидизм практикував просту віру, прості стосунки між людьми та небом, доброту, щирість у повсякденному житті, та доступність світу високих матерій простим людям.
В своїй книзі #КаваБрейкзЙогоВеличністю (так мені ніхто і не допоміг перевести її на українську мову) я неодноразово розповідав про святих, які жили, практично, навколо моєї рідної Вінниці.
Це й мій улюблений реб Нахман з Брацлава (почитайте його казки!), його учень, видатний послідовник, завдяки якому світу і стало відомо про цадіка, похований в Брацлаві в кількох метрах від мого прадіда Авроома а-коена - зараз це місце світового паломництва. (До речі, Нахман був правнуком БЕШТа.)
(От бісить, навіть в Ізраїлі, у Цфаті, коли мені кажуть: Нахман з Бреслова! Який Бреслов, шановні?! Є таке українське містечко Брацлав - запам'ятайте! - і мій тато у ньому народився! І у ньому пройшло моє дитинство!)
Недалеко, у Бердичіві, жив та похований інший великий цадік Леві-Іцхак, на честь якого я маю єврейське ім'я (придивіться на лого), бо моя бріт-міла співпала з його йорцайт (день переходу у вічність).
Є ще багато святих і чистих душ, на могилки яких ми приїжджали з моїм покійним другом Нафтулею Кержнером та головним рабином Вінниці Шаулем Горовіцем.
Але найбільш незвичайне місце сили - це те, де я стою на цьому фото - відновлена синагога у БЕШТа у Меджибіжі, Хмельницькій області. Боже, скільки святкових ночей ми проводили тут разом з нашою релігійною громадою!
Насправді, я сумую за цими місцями, у мене є десятки дописів про те, як сама присутність тут відновлює твою внутрішню людину, як раптом виникає перед очима згублений часами сенс життя - втрачається він швидко за примарами самовдоволення та чванливості.
Треба віддати належне, у Польщі теж є багато місць, де поховані святі і Божі душі. Серед них хочу виділити два особливих - Освенцим та Старий єврейський цвинтар у Варшаві. На другому інколи буваю - багато могил в занепаді, і ти вже не в змозі прочитати історію похованих в них.
А от у Освенцімі за всі майже шість років у Польщі не був жодного разу. Навіть, коли головний рабин Варшави пропонував комфортний доїзд.
Чому? Бо враження, яке саме цей
табір (а я відвідував пізніше і інші концтабори) справив на мене у дев'яностих,
двадцятип'ятирічного, коли я не міг пересуватися, тримався за стіни,
відчуваючи, що вбиті і загублені душі тут присутні майже на фізичному рівні, не
заспокоєні, - було настільки сильним, настільки шоковим, що донині не можу себе
змусити їх пережити знову.
Свого часу я написав диптих, два полотна (копії їх зберігаються у Вінницькому музеї Голокосту). Одне з них називається "Непотрібні речі на шляху до Освенцима". На ньому зображені не стільки речі людей, скільки, власне, душі: яскраві, світлі, але на той час, у той сучасності залишені віч-на-віч зі світовим злом.
Кілька днів тому був День Незалежності Ізраїлю, замотаний, я не встиг привітати друзів, близьких, дітей, одже, виправляюсь - і моє побажання незмінне: ЛЕХАЇМ (за Життя!) від БенХаїма (сина Фіми).
БУДЬМО! ЖИТТЯ ПЕРЕМОЖЕ!
#zoriyfine, 16.05.2024.
P.S. Цей текст не був перекладений, мова написання оригіналу - українська.
Комментариев нет:
Отправить комментарий