Не постив би я ранкових селфі, якби не посилка з Франції від моєї давньої подруги Анна Шестак з вишитими сорочками для мене і для малої.
(Фото своєї дитини не додаю, бо вона у школі, ще не бачила, але чекала).
Не знаю, скільки коштує така краса, але всім дуже раджу носити такі речі від #MikaNoni.
Аня у мене гроші так і не взяла, навіть за пересилку. Вона не хоче, щоб я казав, чому, але я скажу: це її вдячність за всіх українців (серед яких була і вона з подругою), яких ми багато зустрічали, приймали у себе та відправляли далі у перші часи війни.
Пам'ятаєте, коли все почалося, гуляв анекдот: "це ж треба було дожити, щоб євреї у Німеччині приймали українців, які рятуються від росіян!"
Сьогодення винесло Польщу на передній план допомоги, навіть і зараз, після півтора року війни, щоб дістатися різних куточків світу, люди вимушені доїхати спочатку до Варшави, а потім вже рухатися далі. (Нічну трасу до віддаленого аеропорту Модлін я вже вивчив напам'ять).
Ну, і наостаннє, інтрига, скоро вишиванка від майстрині буде навіть у самого... Ой, ні, дочекайтеся самі!
Комментариев нет:
Отправить комментарий